МИ ПАМ’ЯТАЄМО!

Напередодні річниці повномасштабного вторгнення рф в Україну згадуємо студентів, які віддали своє життя за нашу свободу. В одній з найгарячіших точок фронту на війні з російськими окупантами загинув колишній студент, аспірант Михайло Євгенійович Паламарчук.

Студент.

Михайло був дуже світлою і яскравою людиною, талановитою, здається, в усьому. Ми познайомилися, коли він складав мій предмет дистанційно під час свого навчання за програмою академічної мобільності "Єразмус +". І попри моє переконання, що дистанційно його не можна скласти на 100 балів, впевнено їх отримав, хоча ніби цього й не прагнув. Піктограми з його самостійної роботи я і досі використовую як завдання на кмітливість. Одне з найбільших здивувань – Михайло розповів, що добре розуміє матстатистику, настільки, що допомагає однокурсникам у їх дослідженнях. Говорив, насправді вона не складна, ще й книгу порекомендував, де максимальнозрозуміло все описано. Я не знаю більше нікого, хто вважав би матстатистику нескладною…Все, що Михайло робив – чи то розповідав моїм першокурсникам про дослідження пам’яті, чи то проводив вебінар про плейбек театр – було потужно і гармонійно. І при цьому не відчувалося, що щось дається йому з напруженням. Він дивовижно поєднував у собі яскраві таланти та скромність. Михайла, здається, не часто і хвалили – люди просто мовчки захоплювались ним. Навіть від короткого спілкування з Михайлом ставало світліше й тепліше на душі, його впевненої життєрадісності вистачало, щоб надихнути усіх, хто його оточував. Ми не були знайомі дуже близько, але для мене це велика втрата, бо світ став непоправно гіршим без Михайла.

(Наталія Валеріївна Миколенко)

 

Захист магістерських робіт. Михайло Паламарчук серед одногрупників та викладачів.

 

Аспірант.

Викладачі кафедри помітили у Михайла схильність до науки ще тоді, коли він, будучи студентом бакалаврату, відвідував наукові гуртки. Допитливість, ясний розум, блискуча пам’ять, працелюбність, пізніше – відмінно виконана і захищена магістерська робота. Ще будучи студентом опублікував першу статтю в науковому виданні. Ці якості відкрили Михайлові дорогу в аспірантуру. Написання дисертації поєднував із роботою, що надавало його науковому пошуку практичної спрямованості, оскільки і тема, і робота були пов’язані з психологією суспільної інтеграції та інклюзії людей з інвалідністю. Глибоко дослідив умови та механізми стигматизації цих осіб у соціумі. Захоплено проводив просвітницьку діяльність, боровся зі стереотипізацією та дискримінацією особливих людей. Став розробником та практикував особливий вид арт - технологій для дестигматизації людей з інвалідністю – метод інклюзивного соціально інтерактивного театру, в якому вдало сполучав театральні та драмо-терапевтичні методики…

25 лютого 2022 року Михайло написав мені: "Ситуація така: я мобілізувався. Дослідження триває. Повернусь – дороблю".

Не сталося… Сьогодні, переглядаючи майже завершену, обірвану на півслові дисертацію Михайла Паламарчука, не можу змиритися зі страшною думкою: більше ніколи…

(Ольга Миколаївна Лозова)

Викладач.

Михайла я знала ще з часів його студентства. Він з перших же хвилин знайомства підкорював своєю відкритістю та доброю, теплою енергійністю, а його позитивне світосприйняття було настільки «заразним», що поруч з ним світ завжди здавався привітним і радісним. Але особливо тісно нам довелось спілкуватись, коли в часи аспірантської практики Михайло взявся проводити заняття з моєї дисципліни "Психологічна допомога і самодопомога при депресії та тривозі". Дисципліна специфічна і небанальна, вимагає занурення в тему і розуміння особливостей психотерапевтичного процесу. Втім, Михайла це не злякало і він завзято готував презентації до лекцій, завдання для студентів, робочі матеріали. Багато з того, що він тоді зробив, і досі можна знайти в ЕНК до цієї дисципліни. Проте, головне – це навіть не ретельність підготовки, а енергія та натхнення, з якими він проводив пари. Впродовж лекцій та практичних занять кожен студент був залучений у роботі, зацікавлений у взаємодії з юним викладачем, а після їх завершення – мотивований продовжувати самостійне вивчення запропонованої теми. Загибель Михайла – непоправна втрата. Для когось це втрата рідної людини, для когось – справжнього друга, для когось – чудового психолога практика, а для мене – це також і втрата талановитого викладача, який міг би навчити, вмотивувати та надихнути не одне покоління студентів.

(Олена Олександрівна Литвиненко)

Михайло в моїй пам'яті лишився як один з найсвітліших і найтепліших викладачів, яких я зустрічала на університетському шляху. Своєю любов'ю до науки він умів зарядити буквально за кілька хвилин розмови, поспілкувавшись з ним не можливо було не занотувати для себе якихось ідей, чи книг, що хочеться прочитати. Часто згадую про нього як про приємну людину з якою хотілось посміхатись, ділитись думками і творити разом.Я бачила в ньому майбутнє нашої держави, адже він був справді відданим своїй справі і навчав з іскоркою і любов'ю в очах. Дуже боляче розуміти, що країна - терорист забирає у нас такий цвіт нації, як Михайло. Я вірю, що він встиг зробити дужий вклад у становлення і України української психології і вдячна за кожен момент, що викарбувався в моїй свідомості після знайомства з ним.

(Ірина Матрунчик)

Друг.

Про мого друга Мишка, який загинув, захищаючи мене, моїх близьких та всю Україну... Я все життя думала, що мої друзі і близькі завжди будуть жити в безпеці. Але на жаль, війна забирає найкращих. Михайла немає. Це була найдостойніша людина, яку я коли-небудь зустрічала, це мав би бути найвідоміший український науковець, це був мій друг, товариш, колега.А знаєте, я зараз згадую найкомічніші та найяскравіші моменти, бо вони найщиріші. Знаєте, в кого було краще за все списати домашку? Звісно, що у Мишка, що я і практикувала. Знаєте, коли ставало веселіше? Коли Мишко жартував. Знаєте, коли я була впевнена, що все буде добре? Коли Мишко був поруч.Колись я сиділа на кафедрі і щось писала, а він прийшов підписувати якість звіти до свого наукового керівника Лозової Ольги Миколаївни. І знаєте що він робив? Він сидів і смішив мене, і я два рази переписувала відомість. Тоді я так сердилась, а зараз я б ще так посиділа з ним на кафедрі.Якось він прийшов до мене на пару «розважити» студентів, коли я саме захворіла. У нас був запланований захід, і мені здавалося, що «все пропало» і це буде найжахливіший захід за всю історію людства, але зараз я переглядаю фотографії і розумію, що провела би з ним ще купу таких дивних заходів.Хай весь світ буде дивним, якби тільки Михайло був живий. А ще він найоригінальніше привітав мене з весіллям – він про нього забув.Людина, яка робить інших людей щасливими, повинна жити. Він мав бути поряд. Він просто мав Бути. Михайла нема, але якщо такі історії існують, то існує і Мишко.Царство тобі небесне, Друже! Ти дійсно янгол, якого повернули на небо, і цей світ уже не такий яскравий без тебе!

(Дар’я Шевцова)

Михайло читає вірш Бориса Грінченка

 

Людина.

Михайло Паламарчук запам'ятався мені як дуже цікава, ерудована і світла людина. Його зацікавленість своєю справою, вміння так легко й невимушено розповідати про складні речі, оптимізм і життєрадісність викликали захоплення в оточуючих. Дуже шкода, що ми втрачаємо таких людей. Світла пам'ять Михайлові!

(Альона Сергіївна Вавілова)

У нас було не так багато нагод, щоб поспілкуватись з Михайлом, однак він був темпераментним та яскравим – таким і залишився у пам'яті кожного з нас. Добрий, вдумливий, точний, він захоплював усіх з перших хвилин розмови. Був чудовим і як викладач, і як колега, завжди ніби мав у голові якийсь план, якому віддано слідував.Особливо запам'яталась його звичка (несвідома, але досить помітна) час від часу казати «хорошо». Це «хорошо», саме в його тональності і темпі завжди лунає в моїй голові, і, як звичка, передалася й мені. Тепер щоразу, коли кажу подумки чи вголос – завжди згадую той час, що Михайло провів з нашою групою. І це завжди гіркі і приємні спогади водночас.

(Марина Агапій)

Михайло був моїм товаришем, куратором й просто неймовірно хорошою людиною. Він завжди був позитивним, навіть коли злився з чогось, що його дратувало. Часто нас дратували однакові речі, з чогось, на нашу думку, непрофесійного чи несправедливого. Він був неймовірно гарним фахівцем і людиною, на яку я рівнявся.Михайло – та людина, що підтримала мене у прагненні продовжити професійний розвиток і піти в аспірантуру, він був й серед тих, хто підтримав мене після невдачі при першій спробі. До нього завжди можна було звернутися за професійною порадою, підтримкою чи просто за його суб'єктивною думкою цікавої людини.Коли ми спілкувалися останнього разу, він був не в найкращому настрої, проте все одно намагався допомогти добрим словом чи порадою. Його останніми словами для мене були: «Не впадай у відчай і продовжуй робити те, що у тебе гарно виходить». Власне, навіть зараз, коли його з нами більше немає, – у нього все одно виходить нас підтримувати.

(Данило Ельканов)

Воїн.

Михайло Паламарчук з перших днів війни добровольцем став до лав ЗСУ. Його життя увірвалося 30.06.2022 р. в бою під м. Лисичанськ.

 

Ми пам'ятаємо!